Літо, літечко !!! В садочку пора оздоровлення, єднання з природою, цікавих ігор та спортивних змагань ...

Дитячі проблеми. Не можу всидіти на місці…

Мультик про Петрика П'яточкіна, який не міг ані секунди всидіти на місці, знають і дорослі й діти. Причому дітей ця історія смішить, натомість дорослих — не дуже. Тому що такі малюки, як цей бешкетник, який збаламутив увесь дитячий садок, для вихователів, учителів і батьків є великою проблемою. Вони не просто непосидющі, але ще й імпульсивні, а отже, можуть ударити, сказати брутальне слово. Ці діти важко вписуються в межі загальних правил, порушують розклад, а ще можуть бути неуважними й погано вчитися, тому що їм важко виконувати ті самі дії.

Іноді в родині є хтось (тато або мама), хто в дитинстві був таким шибайголовою. І дитина наслідує майже всі особливості батька. Але трапляється й так, що батьки мають зовсім інший тип нервової системи, тоді їм складно сприймати рухливу й активну дитину.

Проблема взаємодії з активною, рухливою, непосидючою дитиною актуальна для багатьох родин. Як утримати малюка, як правильно вводити норми й заборони, як посадити, щоб чогось навчити, яким секціям і гурткам віддати перевагу - ці та багато інших питань дуже непокоять мам і татусів.

 

Хто такі непосиди?

Це звичайні діти, яких сьогодні стає дедалі більше. Причин цього вчені називають одразу декілька. По-перше, прояв гіперактивності в дітей медики пов'язують зі змінами в екології, у способі життя, структурі та якості харчування батьків. Є думка, що сучасні продукти провокують появу синдрому гіперактивності в дітей через уміст різноманітних харчових добавок у вигляді підсилювачів смаку й барвників. Також на нервову систему малюка впливають особливості протікання вагітності й пологів. Наприклад, гіперактивність може бути наслідком кисневого голодування, що зазнав мозок дитини ще до народження або в момент пологів. Інтоксикації також можуть мати наслідки у вигляді підвищеної активності.

Але дитина вирізняється не тільки активністю й рухливістю, їй важко контролювати свою поведінку. Наприклад, вона навряд чи зможе не дати відсічі кривдникові, тому що емоції, які її переповнюють, заважають стриматися.

 

Які вони непосиди?

Дивовижно, але не завжди такі діти підтримують наш образ бешкетників і грубіянів. Швидше за все, це діти, які постійно перебувають у стані нервового збудження, тому вони можуть мати не занадто охайний вигляд і згризені нігті. Ґудзики дитина відриває, намагаючись упоратися з надлишковою енергією, що переповнює її тіло. Досвідчені педагоги давно помітили, що в таких малюків досить часто волосся на голові стирчить дибки. Воно начебто відображає характер свого господаря.

Забруднені фломастерами пальці, неакуратні малюнки, абияк виконані поробки — це візитівки справжніх непосид. Крім того, для них іноді є характерним мовлення «як з гармати», коли дитина торохтить, проковтуючи слова.

Ви можете поспостерігати за дітьми, і незабаром побачите, що непосидючій дитині нічого не варто «завести» інших дітей. Нерідко такі малята стають лідерами в групі, тому що відрізняються не тільки надмірною рухливістю, але й здатністю швидко реагувати на зовнішні зміни, генерувати нові цікаві ідеї. Ці діти швидко освоюють навчальні предмети, що потребують кмітливості, швидкої реакції. Але через неуважність, неможливість концентрувати увагу часто не засвоюють знання в потрібному обсязі.

Що ж стосується емоцій, то їх гіперактивна дитина зазвичай не приховує. Вона чітко говорить про свої переваги, заявляє оточенню про свої почуття.

— Я тебе люблю, — може сказати малюк навіть малознайомій людині, тому що саме в цей момент вона дуже сподобалася дитині.

Діти, які б'ються, здебільшого опиняються в компанії гіперактивних. їм важко стримати свої почуття, тоді застосовують кулак або брутальне слово.

Цікаво й те, як виглядає робоче місце або шафка непосиди. Там рідко панує порядок. Речі хаотично розкидані, випадають, лежать так, що дуже складно щось знайти. Не зав'язані шнурки — також характерна ознака непосид.

І не тільки тому, що вони забувають або не помічають цього, пальчики гіперактивних дітей вимагають спеціальної зарядки, досить часто дрібні м'язи руки недорозвинені, що заважає виконувати дрібні рухи. Малюнки гіперактивних дітей сповнені яскравих фарб, часто відбивають світ не в статиці, а в динаміці, містять агресивні деталі.

 

Що відчуває маленький непосида?

Мені повсякчас хочеться бігати!

— Я люблю залізти туди, де високо!

—  Не можу сидіти спокійно!

— Це я гриз олівець, тому що мені хотілося кусати всіх навколо!

— Я його вдарив, тому що не стримався!

— У мене скрізь зайва енергія — у руках, у ногах, скрізь взагалі!

— Я ніяк не можу заснути. Лежу, а в моїй голові різноманітні думки.

— Я хочу всіх побити. Тому що вони всі мене кривдять.

Відчуваєте, який вулкан вирує в маленькому непосиді? Йому важко всидіти на місці, тому що неприборкана енергія позбавляє його можливості розслабитися. Дитині не просто втримувати увагу. Період, коли така дитина може сприймати інформацію, коротший, ніж у дітей з урівноваженим типом нервової системи.

Малюка може дратувати нова обстановка, новий режим дня. Тому для адаптації йому потрібно більше часу, ніж іншим дітям. Що це означає? Наприклад, після літнього відпочинку ви ведете дитину до дитячого садка. Для неї це різка зміна умов — перехід від домашнього режиму дня до садкового, від індивідуальної гри до групової тощо. Отже, звикання до життя в дитячому садку має бути плавним і поступовим — спочатку до полудня, хоча б перший тиждень після відпочинку, потім більше.

Складно концентрувати увагу — здається, що малюк, який ще мить тому слухав уважно, раптом «полетів у хмари». Він припиняє реагувати, просто сидить і озирається навсібіч або взагалі дивиться в одну точку.

Дратує одяг, особливо шерстяний або жорсткий — саме так нервова система дитини, що значно піддана роздратуванню, реагує на дотики.

Хочеться «викинути» або «відстібнути» свої кінцівки — саме так малюки описують тілесні відчуття. Так проявляється накопичення напруження в тілі. Ви можете бачити, як малюк розгойдується на стільці, смикає ручку або олівець, волосся й ґудзик, гризе нігті або пальці.

 

Що  відчувають батьки непосиди?

Розгубленість, роздратування, страх — це відчуття, які батьки надто активних дітей називають у першу чергу. Гіперактивна дитина може влаштувати істерику, причому робить це найчастіше в громадському місці. Тож батьки досить часто відчувають і почуття сорому за свою дитину. Переживання про власну батьківську неспроможність напевно знайоме чи не кожному дорослому, який має дитину. Але саме в мам і татусів непосид цей стан проявляється особливо яскраво.

— Я точно роблю щось не так, — говорить мама. — і взагалі, я під час вагітності на грип хворіла. Напевно, це таке ускладнення.

— Я вважаю, що це через наше розлучення Михайлик став таким нервовим і занадто рухливим, — додає інша.

Насправді ж це погано — вдаватися до самокопання і постійно розмірковувати й говорити про те, що ти спричиняєш дитячу поведінку, а отже, і пов'язані з цим проблеми.

Ще батьки думають і говорять про те, що їм бракує знань і підготовки, щоб виховувати свою непросту дитину. Більшість мам і татусів просто опускають руки, не в змозі упоратися нехай з маленькою, але дуже непростою дитиною.

— Ми з мамою за фахом економіст і будівельник, тобто жодного стосунку до педагогіки не маємо. І в нас, як бачите, нічого гарного не виходить. Син постійно влаштовує істерики, не слухається. Прийшли за порадою до професіоналів, — ось що сказав під час візиту до психолога один тато. Його п'ятирічний син у відповідь на батьківське прохання повертатися додому з прогулянки тікає з двору, і його доводиться тривалий час ловити, щоб відвести додому. Хлопчик бігає, поки не знесилиться. Він голосно кричить і забирається на найвищі гірки й трапеції, куди не можуть дістатися дорослі.

Майже нікого з дорослих не вчили бути батьком непосидючої дитини. Саме тому мами й татусі потребують підтримки й супроводу.

А ось батьки ще однієї дитини — шестирічної дівчинки, дуже схожої на Пеппі Довгапанчоха, — намагаються відправляти її на все літо до бабусі, тому що в місті їй замало простору, щоб виявити свою активність.

— Дочка постійно рухається, і я боюся, щоб з нею нічого не сталося. Вона весь час ударяється, падає, розриває одяг і бруднить його.

Утома — ще одне відчуття батьків занадто активних малюків. Постійна необхідність бути напоготові, реагувати на дитячі провокації, відповідати на безліч запитань, які ставить дитина, за якийсь час призводять до сильної стоми. Батько може зірватися, різко відповісти й навіть ударити дитину.

 

Що відчувають вихователя непосиди?

Вони вважають, що було б здорово, якби всі діти були спокійними, тихими й посидющими. Ще вони вважають, що ця дитина забирає в них занадто багато сил і уваги, заважаючи працювати з іншими дітьми. Досвідчені й грамотні педагоги, зазвичай, мають цілий арсенал прийомів, що дають змогу не тільки посадити активну дитину, але й навчити її. Але ж не факт, що ваша дитина матиме саме того найдосвідченішого педагога. Тому будьте готовими до того, що коли ви прийдете ввечері забирати дитину, вам доведеться вислухати скарги: «крутився», «бешкетував», «розмовляв» і «не слухався». Навчіться відповідати на такі слова, тому що вам потрібно пристати на бік дитини, допомагаючи їй. Ви можете сказати вихователеві: «Знаю, що мій син дуже рухливий. Удома, якщо ми з ним займаємося, мені досить на мить покласти руку на плече малюка, як він відразу заспокоюється. Може, вам спробувати такий прийом?».

— Я постійно думаю про цю дитину, — говорить досвідчена вихователька, — як би мені так провести заняття, щоб вона була зайнята хоча б хвилину. Я знаходжу якісь для неї цікаві завдання. Але я чую, що мої колеги скаржаться на таких дітей. Вони викликають батьків, відправляють їх до психолога. А дитина не винна, що має таку нервову систему. Але й вихователь не всемогутній. У нього двадцятеро інших дітей, а то й більше. До речі, непосида може бути не один, а відразу троє або п'ятеро. Хоча активні діти дуже швидко все розуміють, їм усе цікаво, потрібно. І якщо знайти правильний підхід, то результат не забариться.

— Я стомлююся від гіперактивних дітей. Усім з ними важко: і вихователям, і батькам. Але нічого не вдієш, учимо всіх, хто приходить. Потім увечері я — як вичавлений лимон, але я завжди намагаюся знайти спільну мову з таким малюком. Краще позайматися після заняття, спокійно з ним сісти й швидко розібрати матеріал. Тоді є результат.

 

Що робити з непосидою?

-        Дати дитині можливість бути фізично активною. І це стосується не тільки спорту. Прогулянки на велосипеді й роликах, походи лісом, подолання маршрутів у мотузковому парку, ігри з м'ячем — усе, що ви можете придумати, щоб дитина могла бігати, стрибати, загалом, мати можливість позбутися надлишкової енергії.

-        Хвалити, якщо дитині вдається впоратися зі своїми імпульсами й емоціями, зробити щось власноруч, заспокоїтися, скласти акуратно речі.

-        Учити самоконтролю, уміння самому регулювати свою поведінку.

-        Знайти відповідну спортивну секцію. Що таке відповідна? Справа втому, що непосидючим, занадто активним дітям потрібні такі фізичні навантаження, за яких би нервова система дитини також одержувала достатнє навантаження, але водночас дитина не відчувала б стресу від перевантажень. Наприклад, це може бути секція плавання, гімнастики, боротьби. Однак спочатку гіперактивній дитині важко грати в теніс (якщо порушена концентрація уваги), футбол або волейбол. Такі види спорту можна залишити для більш старшого віку.

-        Дотримувати режиму дня. Для активних дітей це особливо важливо, тому що вони дуже погано реагують на зміну звичного ритму життя. Саме тому буде краще, якщо розпорядок у будень і вихідні не різко відрізнятиметься.

 

Чого з непосидою роботи не можна?

-        Не кричіть. Так ви спричиняєте надмірне збудження малюка, і в такому стані він уже напевне не буде спокійним і слухняним. Крики й зайві емоції тільки провокуватимуть ще більш розгальмовану поведінку. Стриманість, спокій, терпіння — ось що потрібно таким дітям.

-        Не карайте дитину фізично через ту саму причину надмірного збудження.

-        Не кричіть на дитину в присутності сторонніх. Непосиди дуже вразливі й погано витримують загальну увагу.

-        Не говоріть щохвилини, що дитина НЕПОСИДЮЩА, АКТИВНА, ШВИДКА, НЕПОСИДА, НЕВГАМОВНА. Якщо ви раз у раз повторюватимете такі слова, то дитина не поводитиметься менш активно, але в неї виникне відчуття, що вона не така, як усі, погана, неправильна.

-        Не карайте дитину «спокоєм». Вихователі часто намагаються посадити рухливих дітей на лавку і так проводити прогулянку. Для гіперактивної дитини надзвичайно важливо навіть не стільки рухатися, скільки знати, що волю рухів ніхто або ніщо не обмежує.

-        Не давайте дитині можливості тривалий час сидіти за комп'ютером або біля екрана телевізора. Такі сеанси підвищують рівень агресивності, вони не сприяють позбавленню напруження, а, навпаки, накопичують його.

 

Коли непосида припиняє бути непосидою?

Батькам важливо розуміти, що такий надзвичайно активний період усе-таки завершиться, дитина стане спокійнішою, уважнішою, її дії легше передбачити. З кожним це відбувається в різний час, але вже приблизно у віці 10-12 років помітні зміни, коли некерована гіперактивна поведінка поступається місцем більш спокійній. Деякі діти занадто активно поводяться не тільки в дитячому віці, але, так чи інакше, згодом малюк навчиться контролювати свою поведінку, стане спокійнішим і стриманішим.

 

Як отримати задоволення від спілкування з непосидючою дитиною?

 

Приймайте її такою, яка вона є. Так, не дуже акуратна, так, голосна і різка, так, іноді псує речі, розбиває посуд... Але ви маєте зрозуміти те, що малюкові й самому складно зі своєю нервовою системою. Підвищена активність призводить до значної перевтоми, тому малюк дуже часто виснажується. Дитина не чинить вам на зло, вона поводиться так, тому що їй складно управляти своїм організмом. Прагнете створити гарні, теплі взаємини з малюком? Намагайтеся більше часу проводити разом, говоріть йому про свою любов, хваліть за справу.

 Друк  E-mail

Шкідливі та марні батьківські прийоми

«Ми відповідальні за тих, кого приручили.»

Антуан де Сент-Екзюпері

 

Виховуючи дітей, ми робимо багато чого, навіть не замислюючись над тим, як це може вплинути на дитину. Ось простий приклад, цілком реальна життєва ситуація. Тато, помітивши, що син ледве тягне за собою рюкзак із підручниками, кидає йому на ходу: «Та що ж ти так пихкаєш? Чи слабкий?». За деякий час хлопчик не може дати відсіч своєму однокласникові, який штовхає його і кривдить словами. Звичайно, адже найголовніший чоловік у його житті тато сказав, що малюк слабак. Поговорімо про те, чого взагалі робити не можна, виховуючи дитину.

І нехай на перший погляд це здасться вам несерйозним, але кожна з фраз, про які ви прочитаєте нижче, має для майбутнього вашої дитини дуже серйозні наслідки.

Жорсткі фрази

- Якщо ви говорите дитині: «Я взагалі більше не розмовлятиму з тобою» - і дійсно не розмовляєте, ви маєте розуміти, що влаштовуєте малюкові серйозне емоційне випробування. Уявіть собі, що відчуває дитина. Мама або тато тут, поруч. Але звернутися до них неможливо, тому що немає зворотного зв'язку. Малюк почувається розгубленим, відчуває страх, паніку. Ви не доб'єтеся слухняності, а, навпаки, після переляку і шоку дитина може відповісти вам тим самим, тобто перестати розмовляти. Чи влаштувати несподівану істерику. Чи почати вередувати через дурниці. Тож прийом «цілковитого мовчання» є не просто жорстким, але ще й неефективним.

- Фразу «За що мені таке покарання дісталося?» дорослі зазвичай вимовляють, глибоко зітхаючи чи то від втоми, чи то від жалю. Підтекст такий: «Я такий чудовий батько (чудова мама), але абсолютно не розумію, звідки в мене раптом з'явилася така жахлива дитина, яка не виправдала моїх сподівань». Підсумок: ваше втомлене зітхання коштувало дитині заниженої самооцінки і почуття, що її не люблять найдорожчі серцю люди. «Нещастя моє» і «кара божа» - фрази, які мають таке ж смислове навантаження.

- Слова «Убити тебе за таке мало» фактично означають, що ваша дитина для вас не просто нелюбима, але взагалі не заслуговує права на існування. Коли батьки вимовляють подібні фрази, вони нібито й не вкладають у них жахливий зміст. «Та це я просто спересердя сказала», «Ну, звичайно, я не вбиватиму свою дитину, це і так зрозуміло», - говорять батьки. Проте слово «убити» несе в собі певне смислове навантаження і означає саме вбити фізично.

Є свідомий рівень, коли дитина сприймає слова дорослого і розуміє їх усвідомлено. Є рівень підсвідомий, коли наші слова дитина не зовсім розуміє, але вони залишають глибокий відбиток у її душі. І нарешті, ніхто не відміняв впливу слів на психіку дитини. Адже давно і фізики, і психологи помітили, що деякі слова можуть впливати на психіку подібно до лікування, а деякі - руйнівно. Це грубі, жорсткі слова, пов'язані з насильством, лайкою.

Мабуть, пояснювати далі, що такі фрази батьків не лише не допомагають розвитку дитини, а, навпаки, заважають, немає потреби. Важливо стежити за своїми словами. Адже іноді ми навіть не помічаємо того, що вимовляємо мимоволі.

Нехороше порівняння

Порівняння - прийом, до якого вдаються всі без винятку батьки. Ось, наприклад, маленький тест. Відмітьте «галочкою» фрази, які ви хоча б одного разу говорили своїм дітям.

-        Чому інші діти можуть, а ти ні?

-        Усі діти, як діти, а ти...

-        Усі встигли записати домашнє завдання, окрім тебе.

-        Ти весь у свого батька, такий же ледачий (неакуратний, неввічливий тощо).

-        У Марійки чиста сукня, а в тебе завжди все в плямах.

-        Ось я, коли мені було стільки років, скільки тобі, ніколи не грубив дорослим (завжди допомагав мамі, ніколи не бруднив свій одяг) тощо.

-        Усі будуть головою об стіну битися, і ти теж?

-        Подивися на мене. Хіба я коли-небудь робив так, як ти?

Якщо ви позначили хоча б одне порівняння, це свідчить про те, що ви користуєтеся забороненим прийомом і порівнюєте дитину з іншими дітьми, із собою у вашому дитинстві, із собою сьогоднішнім. Порівнювати дитину можна тільки з нею самою. Як це?

Дуже просто. Спробуйте порівняти вчорашні досягнення свого малюка із сьогоднішніми.

- Ти молодець! Сьогодні в тебе виходить набагато краще, ніж учора.

- Чудово! їй зміг зробити те, що місяць тому в тебе виходило не дуже добре!

- Ти зміг! Я пишаюся тим, що ти навчився це робити! (така фраза підкреслює позитивні зміни, але не зосереджує дитину на невдачах).

Своє порівняння з іншими дітьми дитина сприйматиме дуже негативно. Ще б пак, адже батьки немов говорять: «Що ж ти, усі діти, як діти, хороші, розумні, акуратні, а ти не такий, ти поганий, ти нечепура, ти двієчник» тощо. Будьте впевнені, що такі слова ніколи не стануть стимулом для дитини. Навпаки, вони знеохотять її прагнути до чогось нового, до кращого результату.

Порівнювати дитину з кимось із батьків («Ти весь у свого батька, такий же ледачий (неакуратний, неввічливий» тощо) теж не корисно. Адже це негативне порівняння, яке підкреслює, що дитина взяла від татуся (або мами) погані риси. Через це самооцінка дитини також знижуватиметься. Якщо ви хочете навести приклад своєї позитивної поведінки в дитинстві, наприклад розповісти про те, що, коли ви були таким же, як і ваша дитина зараз, ви «завжди слухалися маму» або «отримували самі п'ятірки», малюк теж почуватиметься невдахою і невмійком, якому ніколи не стати таким же класним і успішним, як його батьки. Хочете все-таки виховувати малюка на своєму життєвому прикладі? Уникайте порівняння. Розповідайте історії зі свого дитинства безвідносно ситуацій, пов'язаних із дитиною. А ще не забувайте про об'єктивність. Розповідайте не лише про свої успіхи і досягнення в дитинстві, але й про те, що у вас теж були проблеми і труднощі.

Неадекватне  покарання і те, що Ви ніколи не зможете виконати

Іноді батьки, розсердившись на дитину, можуть вимовляти дуже страшні фрази. Наприклад: «Я тебе зараз по стінці розмажу!» І якщо для когось такі слова здадуться кошмарними (адже більшість батьків намагаються не розмовляти з дітьми грубо), у деяких сім'ях можна почути і не таке. Складно уявити, що має зробити дитина, щоб її так покарали. Вищенаведеної фрази «Не слухатимешся — уб'ю» це теж стосується. Страшні загрози з боку дорослих на адресу дитини насправді є нездійсненними обіцянками. Тобто як би ви не залякували дитину, рано чи пізно вона все-таки починає розуміти: слова «уб'ю», «розмажу», «відірву голову», «закрию в підвалі» та інші є не більше ніж порожніми погрозами, як би страшно і лячно вони не звучали. А що буває, якщо дитині весь час погрожувати (обіцяти), але ніколи не виконувати цього? Цілком імовірно, дитина за деякий час припиняє реагувати на слова дорослих.

Іноді мами і татусі, зневірившись вплинути на дитину, можуть сказати: «Вижену тебе з дому, йди куди хочеш». І не лише сказати, але й виставити дитину за двері. Мовляв, дитина провітриться, відчує, як удома добре, а за порогом темно і страшно, повернеться і відразу добре поводитиметься. Але насправді всі слова, які стосуються вигнання з дому, відлучення від сім'ї, запам'ятовуються надовго, практично назавжди. І почуття страху, невпевненості, відсутності надійного тилу зароджується в душі малюка.

«Коли я був маленьким, мій тато, намагаючись привчити мене до порядку, погрожував, що віддасть мене до дитячого будинку, - розповідає молодий чоловік. - Тепер у мене двоє синів. І я точно знаю, що ніколи в житті не скажу їм таке. Тому що я прекрасно пам'ятаю свої почуття. Я навіть не ображався на батька. Мені було страшно, що він візьме мене за руку і дійсно відведе до дитячого будинку. Що потім я ніколи не зможу повернутися додому. Що я житиму десь далеко, у холодній будівлі з чужими людьми. У мене не буде іграшок і до мене ніколи не прийдуть батьки».

Фраза, сказана батьком від педагогічної безпорадності, не просто лякає і ранить дитину. Дорослі, яким у дитинстві погрожували дитячим будинком, згадують, що цей страх жив із ними не один день. Але замість того, щоб поводитися добре, вони робили навпаки: вдавались до всіляких «поганих» вчинків, прагнучи отримати емоційну реакцію батьків.

Даремні слова

Є такі слова, які, можливо, не завдадуть великої шкоди, але й користі від них не буде. Це наші «констатації фактів», коли дорослі люди ставлять ті самі «риторичні» запитання. Наприклад, марно запитувати в дитини, яка обдурила вас: «Навіщо ти мені брешеш?». Адже і так зрозуміло: дитина обманює дорослого тому, що хоче уникнути покарання.

Чи ви говорите дитині, що її вчинок жахливий, причому бачите, що малюк і так дуже засмучений. Дитина вже зробила щось, вона засмучена і розкаюється, але ви продовжуєте «виховувати». Результат? Звісно, негативний — роздратування, образа, гнів.

А може, ви просто говорите, немов розмовляючи із самим собою: «Ну що це за дитина така?», «Скільки можна говорити, що речі слід складати акуратно?» тощо. Усі ваші фрази, які адресовані дитині, але вимовляються вами немов у порожнечу, так і спрацьовують — неефективно. Тому краще поміркувати, які слова принесуть користь, варто чи ні зараз говорити якщо дитина все одно не сприймає ваші слова.

Чим можна замінити шкідливі прийоми

Поговорімо про те, чим можна замінити батьківські прийоми, які шкодять, а не допомагають дитині.

Звичайно, ви живі люди і реагуєте на все емоційно. І не буває так, щоб дитина поводилася весь час добре. Ви можете розсердитися на дитину. Але замість того, щоб кричати «Я тебе вб'ю» та говорити інші жахливі слова, вам краще зробити паузу. Наприклад, подумки полічити до десяти, зробити декілька спокійних вдихів-видихів, вийти з кімнати на дві-три хвилини. А потім сказати дитині про свої почуття:

—          Я дуже розсердився. Так розсердився, що мені складно стримуватись.

—          Ти засмутив мене своєю поведінкою.

—          Мені треба поміркувати, що робити далі. Зараз я вийду на дві хвилини, а потім повернуся, і ми з тобою поговоримо спокійно.

—          Я бачу, що тобі важко опанувати себе. Мені це теж непросто. Заспокоймося і порахуймо до десяти.

Хваліть або сваріть дитину, не порівнюючи її з іншими дітьми, людьми і собою. Важливо лише те, які зміни відбуваються в самій дитині. Якщо ви часто хвалите малюка за те, що він «найкращий за всіх», замисліться, до чого може призвести постійне змагання з оточенням. Таке може витримати не кожна дитина. Скористайтеся порадою порівнювати малюка і його успіхи з ним самим, із його вчорашніми результатами.

Дорослі мають розуміти: дитина дуже залежна від їхньої думки, дослухається до них, і саме оцінки дорослих впливають на майбутнє сьогоднішнього малюка.

 

 Використано матеріали журналу "Зростаймо разом"

 Друк  E-mail

Самостійно вмиваюсь

Уявіть ситуацію: ранок, ви збираєтеся на роботу, дитина збирається до дитсадка або до школи. «Нумо, швидше вмивайся», — го­ворите ви. Дитина йде до ванної кімнати і... Затримується там хвилин на п'ятнадцять. По­тім ви спізнюєтесь до дитсадка (школи) і на роботу, страшенно нервуєтеся. Щоранку ситуація повторюється. Якщо ви проаналізу­єте причину запізнень, то виявиться, що ди­тина занадто повільно вмивається або взага­лі не хоче цього робити.

Причин може бути декілька, наприклад:

        малюк не любить чистити зуби;

        він узагалі не любить умиватися;

        він не висипається;

        він робить усе дуже повільно;

        він не звик умиватися самостійно і чекає, поки прийде мама і допо­може йому.

 

Незалежно від того, які причини змушують вашу дитину проводити за­багато часу у ванній кімнаті або вередувати через умивання, ви можете вдатись до хитрощів, які допоможуть навчити дитину вмиватися само­стійно, швидко та із задоволенням.

ВНЕСІТЬ РІЗНОМАНІТНІСТЬ У ПРОЦЕС УМИВАННЯ

 

Діти не люблять, коли в їхньому житті день у день відбувається одне й те саме. Тому використайте таку «фішку»: придбайте зубну пасту на кожен день. І нехай кожна зубна паста буде «свого» кольору і смаку. Вважаєте, що це занадто дорого і нераціонально? Проте сім паст витрачатимуться в сім разів довше, ніж одна.

ПОСТАВТЕ У ВАННІЙ КІМНАТІ ПІСКОВИЙ ГОДИННИК АБО БУДИЛЬНИК

Тим самим ви дасте дитині можливість стежити за часом. Умиватися можна не «скільки завгодно часу», а п'ять хвилин. А скільки це — «п'ять хвилин»? У дитини ще не виробилося нормальне відчуття часу, і вона не розуміє, скільки хвилин або навіть годин минуло. Крім того, це ви розумієте, що малюк сидить у ванній кімнаті вже півгодини. А дитині здається, що час летить швидко.

Отже, введіть нове правило. Скажіть дитині:

— Ось пісковий годинник. Поки сиплеться пісок, ти можеш умиватися. Коли пісок пересиплеться весь, ти маєш вийти з ванної кімнати і одягатися.

Якщо у вас немає піскового годинника, домовтесь про те, що вмивання закінчується, коли залунає дзвінок будильника, який ви заведете на 5 хвилин.

 

Якщо дитина встигла все зробити вчасно, обов'язково похваліть її. Можете навіть придумати заохочувальну систему з наклейками, якими ви нагороджуватимете дитину за успішне і швидке вмивання. Жодних покарань за те, що дитина не встигла зробити все вчасно, вводити не треба. Важливі тільки похвала і увага.

ПРОВЕДІТЬ ІНСТРУКТАЖ

 

Чистити зуби, умиватися подобається не всім. Щітка жорстка, мило щипає оченята, вода холодна. Але ви, як великий авторитет для дитини, звичайно, знаєте, як вмиватися швидко. Ось і проведіть невеликий інструктаж. Розкажіть і покажіть, як правильно чистити зуби, як умиватися, як швидко витертися рушником. Адже іноді причина дитячої нелюбові до вмивання полягає саме в цьому — у невмінні.

УВІМКНІТЬ МУЗИКУ

Якщо ранок сумовитий, якщо настрій поганий, якщо мама і тато весь час тільки роблять зауваження і кваплять, то взагалі немає бажання умиватися, одягатися і кудись іти. Зате якщо у всіх удома відмінний настрій, грає бадьора і весела музика, усе йде як належить. Тому нехай уранці малюка будить ласкава мама і хороша, позитивна мелодія, але не повільна, а досить швидка, ритмічна.

ДОБРА ПОХВАЛА

Хочете виховати дитину самостійною? Тоді хваліть її за щонайменші прояви самостійності. Почистила добре зуби?

Молодець! Сама зібрала портфель? Розумниця! Адже багато батьків вважають, що все це само собою зрозуміле, коли маленька дитина проявила самостійність. Але насправді їй дуже потрібна підтримка дорослого. Ось маленький приклад.

 

Альоша навчився вмиватися сам. І мама похвалила його першого дня. І зробила це наступного дня. А потім мама перестала хвалити сина. Навіщо? Адже умиватися — це така проста справа! Усі люди вмиваються. І діти теж умиваються. Хіба за це треба хвалити? А маленький Альоша почав вередувати вранці і не хотів іти до ванної кімнати. Адже насправді умиватися — це не дуже весело. І йому було важливо, що мама помічає і цінує його досягнення. Ця маленька історія - добра ілюстрація того, що виховання самостійності є тривалим процесом, під час якого дитина ще має діяти разом із дорослими, наслідувати їхній приклад і чути від них похвалу.

УМИВАЙТЕСЯ РАЗОМ

Разом усе робити веселіше. Діти спостерігають за нами, дорослими, і повторюють наші дії. Одному вмиватися нудно, а разом набагато веселіше. І це лише здається, що так ви втрачатимете час уранці. Насправді ви його заощадите, тому що дитина вмиватиметься сама і досить швидко.

ВЛАШТУЙТЕ У ВАННІЙ КІМНАТІ СЮРПРИЗ

 

Нехай щоранку у ванній кімнаті на дитину чекатиме маленький сюрприз. Наприклад, заздалегідь підвісьте до стелі або дзеркала маленьку іграшку, цукерку, будь-яку дрібницю, яка може зацікавити малюка. І справа тут не в самому подарунку, а в тому, що щоразу дитина чекатиме сюрпризу і вранці підстрибом бігтиме до ванної кімнати.

Використано матеріали журналу "Зростаймо разом"

 Друк  E-mail

Культура харчування з самого малку

Починайте з себе. Немає ліпшого способу сформувати або скорегувати звички дитини, ніж демонструвати бажану модель харчової поведінки на особистому прикладі. Пам’ятайте, що дитина повторює за батьками все, що бачить. Критичне мислення й усвідомлений підхід до харчування сформується протягом підліткового віку, однак до цього часу дитина ризикує набути стійку залежність від солодкої, жирної або калорійної їжі.

 

Дотримуйтеся режиму харчування. Дієтологи рекомендують розділяти прийоми їжі на 4–6 разів. Перерва між прийомами їжі для дитини не має перевищувати 4 год., бо в такому разі організм не отримує сигналу накопичувати поживні речовини «про запас» і ефективно витрачає енергію. Наскільки суворим буде режим харчування залежить від індивідуальних особливостей дитини, її самопочуття і сімейних обставин. Проте надмірна увага до часу вживання їжі може призвести до додаткової стривоженості та занепокоєння, що негативно впливає на апетит й ефективність засвоєння їжі.

 

Подавайте їжу в призначеному для цього місці. Зазвичай вживання їжі в домашніх умовах відбувається на кухні, де є стіл, стільці тощо. Однак у деяких родинах заведено накривати стіл у вітальні, при цьому використовувати столовий текстиль, вишуканий посуд і прибори. Також є сім’ї, які збираються поїсти у вітальні, але не заради естетики спільного прийому їжі, а щоб влаштуватися біля телевізора. Відповідно, від ставлення сім’ї до прийому їжі й залежать харчові звички дитини.

 

Урізноманітнюйте раціон дитини. Не кожна сім’я може придбати дорогі сорти м’яса та риби. Проте всі мають змогу чергувати продукти харчування, доступні для будь-якого сімейного бюджету: м’ясо куряче й яловиче, рибу хек і мерлузу, субпродукти і морепродукти. Не готуйте часто для дитини одну її улюблену страву, ліпше запропонуйте спробувати щось нове. Також обговорюйте структуру страви, її консистенцію, колір, аромат, історію та географію поширення. Усе це разом із вживанням їжі розширить словниковий запас і ерудицію дитини.

 

Подавайте страви та сервіруйте стіл естетично. Привабливо прикрашена ароматна страва в десятки разів інтенсивніше стимулює зони головного мозку, що активують механізми травлення. Оригінальність подачі може вмотивувати дитину спробувати новий продукт. Дозволяйте диниті брати участь в оформленні страв, адже це поліпшує естетичний смак і є виявом турботи про тих, для кого готують їжу.

 

Надайте дитині можливість самій визначати улюблені страви. Часто дитина змушена дотримуватися харчових звичок батьків і не має вибору. Наприклад, можливо їй і смакувала б гречана каша, але тато демонструє до цієї страви відверту відразу. Навряд чи після негативного коментаря дитина поставиться до каші неупереджено. Тому дайте дитині змогу самостійно робити вибір, прислухатися до власних уподобань. Вона має відчувати, що її думку та бажання враховують. У такому разі дитина почне поважати та сприймати вподобання інших людей, відстоювати власні погляди. Пропозицію вибору формулюйте на основі додаткової альтернативи, коли основна страва є незмінною. Наприклад, кисломолочний сир — основна страва, а дитина може обрати ягоди або фрукти, які до нього додадуть. Інший приклад — дитина самостійно вирішує, в якому вигляді їстиме картоплю: пюре або шматочками.

 

Не перегодовуйте дитину. Кладіть на тарілку невелику порцію їжі. Якщо дитина відчує, що ще голодна, вона попросить добавку. Так вона навчиться самостійно визначати міру ситості. Якщо ж на тарілці залишається їжа, а дитина відмовляється доїсти, то не варто змушувати її. Навіть якщо запасу з’їдених продуктів не вистачить для тривалого забезпечення ситості, ліпше дозвольте дитині самостійно регулювати цей процес. Зрештою вона набуде досвіду ефективного накопичення необхідної кількості енергії. Такий стиль харчового виховання вимагає відсутності вдома печива і цукерок, якими дитина може швидко поповнити запас калорій.

 

Обговорюйте корисні та шкідливі властивості продуктів харчування. Дитина вивчає навколишній світ через спілкування з батьками. Якщо дитина має змогу ставити запитання, чути відповіді й роздуми авторитетних дорослих, якщо дорослі стимулюють формування її власного критичного ставлення до різних запитань і тем, то на дитину не вплине ні «зомбування» рекламою, ні маніпулювання маркетингових технологій.

 

Не перетворюйте їжу на винагороду. «Солодкі» заохочення можуть стати одним із каменів спотикання під час формування здорових харчових звичок. Дитина має отримувати солодощі разом з іншими стравами як невід’ємну частину свого раціону, а не як винагороду за особливі заслуги чи для відволікання від пустощів. Демонструйте дитині шанобливе ставлення до їжі і до тих, хто її приготував, та не створюйте культ їжі.

 

Формуйте адекватну харчову поведінку дитини методом гри. Для цього підходить формат рольової гри, зокрема в «Кухаря» або в «Кафе», а також продуктивні види діяльності — малювання, ліплення тощо, тематичні інтерактивні бесіди з переглядом фото- і відеоматеріалів.

 

Хваліть дитину. Не забувайте заохочувати дитину похвалою навіть за незначне поліпшення її харчової поведінки. Підбадьорливе слово, на відміну від солодкої цукерки, потішить і зігріє душу дитини, при цьому збереже її тіло здоровим.

 Друк  E-mail

Перша іграшка дитини

    Перша іграшка дитини - її ручки та пальці. При ходить той час, коли мама помічає, що її маленька дитина, якій уже 3-4 мiсяцi, розглядає свої пальчики, руки, рухає ними, бавиться протягом тривалого проміжку часу. Малюк пізнає навколишній світ через своє тіло. Чим більше дитина рухає своїми пальчиками, тим більше розвиваються мозкові структури.

Народна мудрість здавна зберігає знання про доцiльнiсть використання ігор з пальчиками. У різних культурах зустрічаються народні ігри для малюків, у яких активно задіяні руки та пальці. „Пальчикові" ігри - вiршованi рядки, що ілюструються за допомогою ритмічних рухів рук, пальчиків. Ігри з пальцями допомагають батькам не тільки розвивати мовлення та iнтeлектуальнi здібності дитини, а й приносять задоволення від проведеного разом часу, допомагають у хвилини плачу, стають у пригоді для створення ритму впродовж дня.

Пропонуючи малюку таку гру, важливо відразу створити її настрій, правильно вимовляти кожен звук, продумати вci рухи заздалегідь i поступово її повторювати. Особливу радість приносить дитині ситуація, коли вci члени сім‘ї разом відтворюють гру. Спочатку вона може тільки спостерігати за тим, як батьки граються у „пальчикову" гру, поступово включаться у гру окремими звуками та рухами. Важливо, щоб вiдповiдна гра повторювалась упродовж певного проміжку часу. Наприклад, гру присвячено весні протягом 2-х перших весняних тижнів. Потім на зміну приходить нова „пальчикова" гра, пов‘язана з певною подією, святом, періодом року.

Можна виділити певний час для „пальчикової" гри. Наприклад, перед сніданком. Коли лунають слова з гри, гортань дитини вібрує, повторюючи вci звуки, спершу беззвучно, а через деякий час з‘являться відтворені склади i слова із запропонованої гри. Hacтає i той момент, коли малюк разом з вами показує гру з пальчиками. Світ „пальчикових" ігор дapyє радість i малятам, i батькам.

 


Перший пальчик - наш дідусь,
Другий пальчик - то бабуся,
Третій пальчик - наш татусь,
А четвертий - то матуся,
А мізинчик - наш малюк,
Biн сховався тут.
(Показуємо на пальчик та кажемо: „перший пальчик...", i продовжуємо гру, загинаючи кожен пальчик).

 


Задрімав мізинчик трішки,
Безіменний - стриб у ліжко,
А середній там лежить,
Вказівний давно вже спить.
Вранці вci вони схопились враз -
В дитсадочок бігти час.
(По черзі загинаємо пальчики до долоні. Потім великим пальцем торкаємося всіх інших - „будимо". Розкриваємо всі пальці „враз").

 

Доброго ранку
Доброго ранку, сонце привітне!
Доброго ранку, небо блакитне!
Доброго ранку, у небі пташки!
Доброго ранку тобі i мені!
(Пальцями правої руки по черзі „вітатися" з пальцями лівої руки, торкаючись один до одного кінчиками).

 

Спечем хлібчик
Спечем, спечем хлібчик
Дітям на обiдчик.
Найбільшому - хліб місити,
А тобі - воду носити,
А тобі - в печі палити,
А тобі - дрова рубати,
А малому - замітати.
Тільки хліба напекли - танцювати почали.
Це робота не легка - витинати гопака.
(Розгинаємо пальчики, починаючи з великого. Імітуємо пальчиками танок).

 

Пташенята в гнiздi
Полетіла пташка-мати
Малюкам жуків шукати.
А малята не літають -
Із гніздечка виглядають.
( Вci пальці правої руки обхопити долонею. Утворити „гніздо". Коли ворушити пальцями правої руки, створюється враження, що у „гнiздi" живі пташенята).

 

Kвіткa
Сяє сонечко привітне -
Kвіткa з пуп‘янки розквітне.
(Пучки пальців обох рук зімкнути. Долоньки трішки круглясті, схожі на пуп‘янок. Нижні частини долонь притиснути одну до одної, а пальці широко розставити по колу i трохи вигнути. Утворюється велика квіткa , що розпустилася).

 Друк  E-mail

  • 1
  • 2
Яндекс.Метрика