Нарешті весняний розквітайчик... Діти пізнають зміни у природному довкіллі, зустрічають птахів, спостерігають за комахами, святкують весняні свята ... Старші дітки готуються до випускного...

Поради щодо подолання стресу

Поради щодо подолання стресу

 

  • З’ясуйте, що саме вас турбує. Розкажіть про свої переживання близькій людині. Озвучивши проблему, ви проаналізуєте, знайдете її причину, і відповідно розв’язання.
  • Сплануйте свій день. Учені помітили, що для людини, стан якої наближається до стресового, плин часу «прискорюється». Саме тому вона відчуває надмірну завантаженість і нестачу часу.
  • Навчіться керувати емоціями. Вирватися зі стресового кола допоможе проста вправа: заплющте очі й подумки опиніться на березі океану. Підніміть руки вгору і розведіть у сторони, уявляючи, як через них у тіло входить енергія.
  • Усміхайтеся, навіть коли невесело. Сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові. У відповідь на усмішку організм почне продукувати гормони радості.
  • Відпочивайте разом із сім’єю.
  • Знімайте нервове напруження за допомогою фізичних вправ.
  • Cлухайте заcпокійливу музику. Музика — це теж психотерапія.
  • Влаштовуйте прогулянки на свіжому повітрі.
  • Концентруйтеся на позитивних речах.
  • Стимулюйте вироблення «позитивних» гормонів за допомогою певних продуктів харчування. Наприклад, солодощі, зокрема шоколад, сприяють виробленню серотоніну — «гормону щастя». А молоко, курага і банани поновлюють в організмі запаси калію, які першими вичерпуються під час стресу. 

Як полегшити дитині переживання горя

·        Зверніть увагу на те, що про смерть близької людини дитині треба говорити простими і доступними словами.Пам’ятайте, що дитина почувається забутою, покинутою, якщо разом із близькими не оплакує втрату, це лише посилює її страждання. Дитину ніколи не слід залишати наодинці зі своїми переживаннями.

·        Зауважте, що участь у похоронах — одна з важливих сторін переживання горя, що допомагає дитині визнати реальність втрати, усвідомити, що померлий не повернеться. Дитину на похорон можна брати, якщо вона старша семи років, і лише в разі, якщо вона сама цього хоче і морально до цього готова. Також можна провести разом із нею прощальний ритуал без участі в похоронному процесі.

·        Якщо дитина бере участь у похороні, то слід подбати про те, щоб з нею постійно був хтось із знайомих дорослих, спокійно пояснював, що відбувається і міг у будь-який момент відвести її вбік, якщо вона про це попросить.

 

·        Не забувайте, що навіть маленькій дитині потрібно знати, що горе — це переживання, у якого є початок і кінець. Для дитини важливо побачити, що дорослі проживають горе і залишають його позаду. Померла близька людина назавжди йде з життя дитини, але не з її пам’яті.

                                                                               

 Друк  E-mail

Як бути після повернення рідних із зони військового конфлікту

         Із зони військового конфлікту чоловіки повертаються іншими. Побачене та пережите там вже ніколи не зітреться з їхньої пам’яті. «При поверненні, навіть у відпустку, емоції складно контролювати.

         

 Важливішим за все, після зустрічі Героїв, потім прийняти їх такими як вони є: надломленими, із тріщинками і шрамами, з їх страхами і переживаннями. Звичайно, це буде важко, важко в рамках розуміння тієї норми, тієї нормальності до якої ми звикли в мирній ситуації. Але їх норма змінилась і ці зміни допомогли не тільки вижити, але й захистити нас. І коли в кафе від того, що лопнула повітряна кулька у вашої дитини, хтось із відвідувачів упаде під стіл, женіть від себе думки, що це щось ненормальне. Просто простягніть руку, щоб зручніше було піднятися, знайдіть слова підтримки та вдячності і пригостіть кавою.

 

          Для будь-якого солдата важливо, щоб суспільство визнало свою причетність до бойових дій, адже кожен з нас тримав зброю разом із цими солдатами, більше того цю зброю дали їм ми і ми відправили воювати (за цінності, ідеали, за краще життя). Прийнявши цю відповідальність на себе суспільство розділить тягар разом з бійцями і їм від того стане легше. Також важливим для оздоровлення учасників бойових дій стане подальше слідування тим цінностям, за які вони воювали, втрачали своє здоров’я та побратимів.

 

          Учасникам бойових дій досить важко ділитися тим, що вони пережили. Але якщо вони діляться – то важливо вислухати, прийняти все, що вони розповідають, бо якщо цього не зробити, солдати починають відчувати себе чужими у суспільстві заради якого воювали.Наслідки цього відчуження можуть бути найсерйознішими, такими як алкоголь, наркотики, самоушкоджуюча поведінка, суїцид, участь у кримінальних угрупуваннях. У той же час солдат, що розповідає про свій, часто дуже особистий досвід, знову стає частиною суспільства. Одночасно він нагадує суспільству, що і воно несе відповідальність за його вчинки. Цю відповідальність прийняти нелегко, але зробити це необхідно для нормального соціального розвитку держави в період після військового конфлікту.

 

          Чим більше бійці говорять про війну, тим більше шансів, що вони на цьому не зацикляться. Та це не значить, що ви маєте ходити слідом і постійно розпитувати. Та й на ваше питання «Як там?» ви побачите або повний ігнор, або в кращому випадку почуєте: «Там війна. Там убивають», а потім все одно ігнор. І це є нормальною реакцією, адже все що він робив на війні іде врозріз із тими цінностями, які були «до». І там в глибині душі іще іде війна між тим «було до» і що «є зараз». І ця внутрішня війна пожирає всі доступні ресурси. Тому, важливо починаючи розмову про ті події із своїм другом, сином, чоловіком, братомрозпочати з більш ресурсних речей. Як от, наприклад: «Слухай, брате, я тут бачив, різні фотки в Інтернеті, що ви там і вареники ліпили. Розкажи про це, про ті часи, коли ставало тихо». А потім можна додати «Мабуть, у вас і якість смішні випадки бували, можеш пригадати?» Розпочавши розповіді про такі речі ваша близька людина отримає певний позитивний заряд від того, що інколи не все так і погано було, а потім сама почне розказувати і про більш жахливі речі. І ваша задача тоді просто слухати і підтримувати:«Так, це було жахливо», «Як тяжко», «Ти розказуєш, а в мене ком в горлі», «Я б сама злякалась», «Ух, зрадники» і т.п. Не вступайте в конфронтацію, навіть, якщо ви думаєте по іншому. Ваша задача зараз не добитися правди, а допомогти висловитися: «Справді? А він що?», «А ти що?» Важливим є і тілесний контакт: взяти за руку, покласти руку на плече, погладити волосся. І головне не лякатися сліз. Сльози – це очищення і полегкість.

 Друк  E-mail

Як поліпшити апетит дитини

Пам’ятка для батьків

 

 

Дії задля поліпшення апетиту дитини

 

 

 

üНе варто садовити дитину під час приймання їжі спиною до дверей, таке розташування призводить до появи тривожності та зменшує апетит. Потреба в безпеці є базовою, від її задоволення залежить загальне самопочуття дитини, зокрема бажання їсти.

 

 

üСлід увімкнути приємну тиху музику, яка подобається дитині. Це сприяє підвищенню апетиту, задає певний ритм рухів.

 

 

üВарто стежити за температурним режимом. У приміщенні, де їсть дитина, не має бути душно чи жарко, адже це знижує апетит.

 

 

üНе можна примушувати дитину сидіти за столом в очікуванні їжі — це її швидко втомлює та негативно позначається на процесі вживання їжі.

 

 

üПід час годування дитини слід уникати негативних емоцій та неприємних розмов.

 

 

üНе варто сварити дитину перед та під час прийому їжі, адже атмосфера впродовж уживання їжі має бути спокійною та приємною.

 

 

üНе можна виправляти помилки дитини в грубій та різкій формі на кшталт: «Не плямкай!», «Як ти тримаєш виделку?!», «Не криши!» тощо. Це негативно відображається на апетиті дитини і її ставленні до харчування.

 Друк  E-mail

Як забезпечити розвиток дитини раннього віку

Як забезпечити розвиток дитини раннього віку

 

 

üЛюбіть свою дитину такою, якою вона є. Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми. У кожної дитини свій темп і час осягнення та становлення.

 

 

üНе залишайте дитину напризволяще. Повноцінний розвиток дитини можливий лише за активної участі близьких дорослих у її щоденних справах. Памятайте, що батьки більше навчають дитину власним прикладом, ніж нотаціями.

 

 

üПідтримуйте прагнення дитини робити щось самостійно. Помічайте та схвалюйте кожну таку спробу. Залучайте дитину до хатніх справ, враховуючи її вік та можливості. Не варто обмежувати її інтереси та діяльність лише дитячим «світом».

 

 

üСтворюйте предметно-ігрове середовище відповідно до віку дитини, однак памятайте, що іграшки мають пробуджувати допитливість.

 

 

üСлідкуйте за інтонацією та силою свого голосу, коли звертаєтеся до дитини. Коли на дитину кричать, вона дуже швидко «затуляє вушка», однак довго памятає, що батьки на неї кричали чи сварилися, а отже, образили її.

 

 

üПамятайте, що процес психічного розвитку є процесом закономірним, а тому не закінчиться за чиїмось бажанням. Не поспішайте: жоден із вікових періодів не можна оминути чи подолати прискорено, адже на кожному з них дитина має оволодіти певними знаннями та вміннями.

 

 

üПід час сприяння розвиткові дитини враховуйте його провідний напрям на кожному з вікових етапів. Зокрема, провідними під час розвитку дитини в ранньому віці є:

§ становлення предметної діяльності; § розвиток сприймання;

§ розвиток мовлення; § виокремлення Я.

 

 

üСтавтеся поважно до уподобань дитини. Не вирішуйте за дитину. Надайте їй можливість спробувати якомога більше видів діяльності, у дитини має бути право вибору.

 

 Друк  E-mail

Виховання самостійності у дошкільників

Виховання самостійності у дошкільників

 

Зазвичай батьки починають замислюватися про самостійність своєї дитини, коли вона починає ходити до школи. Проте починати виховувати цю якість потрібно набагато раніше - і чим раніше, тим більших успіхів можна досягти. Перш ніж говорити про те, як же виховувати в дітях самостійність і коли необхідно це робити, потрібно визначитися з тим, що це таке. Відповідь на питання, що ж таке самостійність, буде різною, залежно від віку дитини. Зазвичай, самостійність розуміють приблизно так: «це вміння людини особисто, без сторонньої допомоги управляти і розпоряджатися своїм життям», «це вміння самому приймати рішення і нести відповідальність за їх наслідки » тощо. Але всі ці визначення практично не застосовні до маленьких дітей - 2-3-х років або до дошкільнят, хоча і в них ми можемо спостерігати деякі навички самостійності. Прийнятно використовувати наступне визначення самостійності: «це здатність себе зайняти, здатність чимось займатися самому якийсь час, без допомоги дорослих». Фахівці визначають самостійність таким чином: вміння діяти за власною ініціативою, помічати необхідність своєї участі в тих чи інших обставинах; вміння виконувати звичні справи без звернення за допомогою і контролю дорослого; вміння усвідомлено діяти в ситуації заданих вимог та умов діяльності; вміння усвідомлено діяти в нових умовах (поставити мету, врахувати умови, здійснювати елементарне планування, отримати результат); вміння здійснювати елементарний самоконтроль і самооцінку результатів діяльності; вміння переносити відомі способи дій в нові умови. Самостійність розвивається поступово, і починається цей процес досить рано. Давайте відзначимо найбільш важливі етапи та вікові періоди для становлення цієї найважливішої людської якості. Етапи становлення Перш за все, це ранній вік. Вже в 1-2 роки у дитини починають з'являтися перші ознаки самостійних дій. Особливо яскраво прагнення до самостійності проявляється в 3 роки. Існує навіть таке поняття, як криза 3-х років, коли дитина раз у раз заявляє: «Я сам!». У цьому віці вона все хоче робити самостійно, без допомоги дорослого. Але на цьому етапі самостійність є лише епізодичною характеристикою дитячої поведінки. До кінця цього періоду самостійність стає відносно стійкою особливістю особистості дитини. Як бачимо, передумови розвитку самостійності складаються в ранньому віці, однак лише починаючи з дошкільного віку, вона набуває системність і може розглядатися як особлива особистісна якість, а не просто як епізодична характеристика дитячої поведінки.

 

Рекомендації:

1. Необхідно пам'ятати, що не потрібно виконувати за дитину те, що вона може зробити сама. Якщо дитина вже навчився, наприклад, одягатися без допомоги дорослого, то дайте їй можливість робити це самостійно! Звичайно, Ви можете одягнути дитину швидше, ніж вона зробить це сама, чи нагодувати її, не забруднивши одяг і все навколо. Але тоді Ви будете заважати зростанню самостійності дитини.

 2. Слід допомагати дитині тільки в тому випадку, якщо вона сама просить дорослого про допомогу. Не потрібно втручатися в діяльність дитини тоді, коли вона чимось зайнята, якщо вона не просить Вас про це. Звичайно, дорослі часто краще розуміють, як виконати ту чи іншу дію, але важливо дати можливість дитині знайти рішення самостійно! Нехай дитина вчиться осягати якісь речі самостійно і робити маленькі відкриття. Але батькам при цьому слід бути розумними! Якщо дитина робить щось, що являє небезпеку для неї, то слід, звичайно ж, захистити її від цього, навіть якщо вона не просить про це.

 3. Потрібно всіляко заохочувати прагнення до самостійності. У цьому віці дитина дуже часто повторює: «Я сам!». Важливо не перешкоджати їй в цьому прагненні (звичайно, в межах розумного), всіляко стимулювати її спроби до самостійних дій. Дуже часто батьки на невмілі спроби свого чада щось зробити самостійно реагують так: «Не заважай!», «Відійди», «Ти ще маленька, не впораєшся, я сам (а) все зроблю» і т.д. Намагайтеся давати дитині можливість спробувати свої сили. Хоче помити підлогу, - дайте відерце і ганчірку. Вам буде потрібно потім усього кілька хвилин, щоб непомітно прибрати за дитиною калюжі, що утворилися в результаті праці, але зате у неї будуть формуватися навички не тільки самостійності, але й працьовитості. Хоче попрати свій носовичок? Дозвольте зробити це. Нічого страшного, якщо потім Вам доведеться перепрати , адже в даний момент не так важливий кінцевий результат. Підтримуйте дитину і схвалюйте її дії - адже вона так має потребу в цьому. Головне не робити предметом глузувань її невмілі спроби. Адже від малюка деколи потрібно дуже багато зусиль для того, щоб зробити те, що дорослому здається простим і нескладним. Якщо у дитини щось не виходить, можна делікатно пояснити їй помилку і обов'язково підбадьорити, допомогти повірити в те, що у неї обов'язково все вийде.

Дошкільний вік.  У цьому віці непогано давати дитині можливість самостійно вибирати те, що вона сьогодні одягне. Але при цьому варто не забувати, що дитині потрібно допомогти з вибором. Їй потрібно пояснити, наприклад, що зараз осінь, дощі, прохолодно на вулиці, тому літній одяг треба відкласти до весни, а от з осінніх речей вона може вибрати те , що більше до душі. Можна також починати разом з дитиною робити покупки в магазині і враховувати її вибір. . Але, мабуть, головне завдання дорослого - привчити дитину до думки, що для неї, як і для всіх в сім'ї, існують певні правила і норми поведінки, і вона повинна їм відповідати. Для цього важливо закріпити за дитиною постійне доручення, відповідне до її віку. Звичайно, можливості дитини в дошкільному віці ще дуже невеликі, але все-таки вони є. Навіть найменший малюк 2-3-х років, а тим більше дошкільник, в змозі прибрати, наприклад, свій куточок з іграшками. Також обов'язком дошкільника в сім'ї може стати поливання кімнатних рослин, допомога у сервіровці обіднього столу (розкласти серветки, столові прибори, поставити хліб) допомога у догляді за домашнім вихованцем тощо. 3. Не слід захищати дитину від проблем: дозволяйте їй зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності).

 4. Виховання самостійності передбачає також формування в дитини вміння знайти самому собі заняття і якийсь час займатися чимось, не залучаючи до цього дорослих. 5. Основною помилкою дорослих у вихованні дитячої самостійності є, найчастіше , гіперопіка дитини і повне усунення від практичних дій.

 Друк  E-mail

Яндекс.Метрика